УДК 343.32

DOI 10.37749/2308-9639-2023-11(251)-1

М. О. Теплюк, заступник Керівника Апарату Верховної Ради України – Керівник Головного юридичного управління, д. ю. н., член-кореспондент НАПрН України, заслужений юрист України

А. І. Нижник, перший заступник Керівника Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України, заслужений юрист України

О. С. Тубелець, головний консультант Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України, к. ю. н.

О. О. Кучмар, головний консультант Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України

КРИМІНАЛІЗАЦІЯ КОЛАБОРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У СВІТЛІ СТАТТІ 3 КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Демократична держава, заснована на верховенстві права, має у своєму розпорядженні достатньо засобів для служіння справі правосуддя і покарання винних, однак вона не може й не повинна піддаватися бажанню помститися замість того, щоб домагатися правосуддя. Замість цього вона повинна дотримуватися прав людини й основоположних свобод, таких як право на справедливий судовий розгляд і право бути почутим, та поширювати їх навіть на тих осіб, які, коли вони були при владі, самі їх не дотримувалися. (Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем. Резолюція 1096 (1996)

Питання законодавчого врегулювання колабораційної діяльності останнім часом постає все гостріше. З початку агресії минуло майже 10 років, з початку повномасштабного вторгнення – майже 2 роки. Безпосередня криміналізація відбулася лише у березні 2022 р., тобто законодавча спроба врегулювання колабораціонізму як суспільно небезпечного явища була здійснена лише після повномасштабного вторгнення.

Водночас і науковці, і практики звертають увагу на значні недоліки запропонованих редакцій як диспозицій, так і санкцій. Переважно йдеться про проблеми розмежування уже існуючих диспозицій або тих, що передбачаються проєктами, проблеми застосування існуючих санкцій, або тих, що містяться в проєктах.

Про концептуальні підходи до вирішення цього питання в науковій літературі майже не йдеться. Неосмисленою залишається правова природа колабораціонізму. Відсутня цілісна концепція протиправності колабораційної діяльності (законодавчого визначення її достатніх та необхідних меж), а відтак відсутня концепція державного регулювання, зокрема притягнення до відповідальності.

Питання соціального і правового визначення колабораціонізму, формування державної політики стосовно цього явища є надзвичайно чутливим. Комплексних фахових досліджень надзвичайно мало і здійснюються вони переважно в історичній науці.

Дослідження у сфері юриспруденції стосуються безпосередньо питання встановлення караності діянь. Чітко окреслена регулятивна складова механізму законодавчого регулювання майже відсутня. Проблеми необхідності врегулювання відносин на тимчасово окупованій території дослідники торкаються лише побіжно.

Водночас питання відповідальності держави, територію якої окуповано, перед її громадянами, що залишились в окупації, також потребує ретельної уваги.

Метою цього дослідження є встановити роль і місце держави, територію якої окуповано, і громадянина, що проживає на такій території, у правовідносинах, що виникають у зв’язку з окупацією, визначити зміст і обсяг їх прав і взаємних обов’язків, а також на основі зроблених висновків визначити зміст правовідносин, що можуть бути означені як колабораціонізм, а також обсяг криміналізації таких правовідносин.