УДК 340.1(477)
Ф. П. Шульженко,
доктор політичних наук, професор,
завідувач кафедри теорії та історії права Юридичного інституту
Київського національного економічного університету
імені Вадима Гетьмана
РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ В. І. РИНДЮК «УПОРЯДКУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ ТА ТЕХНІКО-ЮРИДИЧНИЙ АСПЕКТИ»
Сьогодні як науковці, так і практики констатують незадовільний якісний стан законодавства України, його низьку ефективність, неузгодженість та суперечливість, відсутність упорядкованості та системності, невисокий техніко-юридичний рівень нормативно-правових актів, а також звертають увагу на необхідність оптимізації будови законодавства та його кількісних характеристик. Такий неналежний стан законодавства щодо його змісту та форми вкрай негативно позначається на правозастосовній та правоохоронній діяльності, є значною перешкодою для реалізації правом його соціального призначення, породжує в суспільстві такі негативні явища як корупція, правовий нігілізм тощо. Отже, в сучасних умовах динамізму суспільних відносин та інтенсивної нормотворчості на всіх рівнях публічної влади постають питання не тільки здійснення поточної нормотворчої діяльності, а й питання, пов’язані з приведенням існуючого законодавства до певного порядку, тобто виокремлення такого напряму нормотворчої діяльності як упорядкування законодавства, чим і обумовлена актуальність теми монографії. У зв’язку з цим поява наукової роботи, яка відображає теоретико-методологічний та техніко-юридичний аспекти упорядкування законодавства, є вельми своєчасною і важливою подією в науковому світі. Показово, що дане монографічне дослідження продовжує важливий науковий напрям, започаткований О. І. Ющиком[*] та продовжений М. О. Теплюком[†]. У цьому плані, на мій погляд, автором зроблена вдала спроба з’ясувати сутність та визначити шляхи вирішення наскрізної проблеми упорядкування законодавства в умовах становлення інститутів правової держави і недостатньо структурованого громадянського суспільства, яка свого часу була означена в творчості Джона Ст. Мілла, Б. М. Кістяківського та інших. Необхідно зазначити, що саме на цих аспектах наукової спадщини Б. М. Кістяківського наголошувала Сьюзен Хейман.
Монографічне дослідження виконане в межах планових науково-дослідних тем кафедри теорії та історії права Юридичного інституту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана «Теоретико-правові та практичні проблеми становлення громадянського суспільства в Україні» (0110u001384) та «Проблеми праворозуміння, правотворчості та правореалізації в умовах глобалізації та цифрової трансформації» (0121U112248).
Монографія присвячена системному дослідженню з позицій теорії діалектичного праворозуміння феномена упорядкування законодавства як специфічної юридичної діяльності, пов’язаної з удосконаленням чинного законодавства. У роботі вперше в юридичній науці сформульовано визначення загального поняття упорядкування законодавства та його видів, розглянуто його методологічні й техніко-юридичні аспекти. Обґрунтовується пріоритетне значення на сучасному етапі розвитку України упорядкування законодавства в реалізації державної правової політики.
Перший розділ «Упорядкування законодавства: методологічні основи дослідження поняття» присвячено з’ясуванню змісту поняття «упорядкування законодавства» у його співвідношенні з іншими однорідними видами діяльності, об’єктом якої є законодавство, та визначенню методологічних підходів до дослідження поняття упорядкування законодавства. Упорядкування законодавства розглядається як один із видів його вдосконалення, а саме законодавство як об’єкт упорядкування, досліджується в контексті праворозуміння. Законодавство розглядається як спосіб зовнішнього виразу одного з видів права, а саме юридичного (позитивного) писаного права.
У другому розділі «Визначення законодавства в контексті правової системи» законодавство виокремлюється як одна з форм, яка організовує зміст позитивного права в правовій системі поряд з іншими формами права. Досліджуються характеристики законодавства, які є визначальними для розуміння змісту діяльності з його упорядкування, а саме: законодавство аналізується з точки зору таких парних категорій діалектики як зміст і форма, якість та кількість, пропонується визначення таких властивостей законодавства як системність (властивість змісту законодавства) та упорядкованість (властивість форми законодавства). Обґрунтовується розуміння законодавства як ієрархічної сукупності нормативно-правових актів суб’єктів публічно-владних повноважень на рівнях загального (законодавчих актів) та особливого (підзаконних нормативно-правових актів).
У третьому розділі «Загальне поняття та види упорядкування законодавства» розглядається упорядкування законодавства в контексті праксеології права як науки про юридичну діяльність, визначається загальне поняття та види упорядкування законодавства. Запропоновано авторський підхід до визначення поняття упорядкування законодавства як виду нормотворчої діяльності, змістом якого є удосконалення форми законодавства без зміни його змісту. Об’єктивною основою класифікації упорядкування законодавства на види визначено специфічні особливості того чи іншого нормотворчого процесу, в якому відбувається упорядкування законодавства, та виокремлено два основних види упорядкування законодавства: упорядкування законодавства на рівні законодавчих актів та упорядкування законодавства на рівні підзаконних нормативно-правових актів.
У четвертому розділі «Техніко-юридичні способи упорядкування законодавства» виокремлено та розглянуто такі техніко-юридичні способи упорядкування законодавства, якими автором визначено ревізію, уніфікацію та консолідацію законодавства. Ревізія законодавства пов’язується з встановленням чинної та несуперечливої (однозначної) редакції нормативно-правових актів. Уніфікація як техніко-юридичний спосіб упорядкування законодавства, тобто уніфікація форми законодавства, є діяльністю, пов’язаною з наданням однакової, стандартної форми зовнішньому виразу юридичних норм. Консолідація законодавства пов’язується з усуненням множинності нормативно-правових актів та правових положень.
Завершує монографію п’ятий розділ «Упорядкування законодавства — пріоритетне завдання правової політики України», у якому розглянуто передумови практичної реалізації діяльності з упорядкування законодавства в нормотворчому процесі органів публічної влади. Серед організаційно-управлінських передумов упорядкування законодавства виокремлено наявність інформації про законодавство, що дає можливість прийняти рішення щодо необхідності упорядкування законодавства. Забезпечення практичної реалізації діяльності з упорядкування законодавства в нормотворчому процесі потребує, перш за все, формування певної правової політики, тобто вироблення та прийняття публічною владою відповідного політичного рішення та закріплення його в Концепції розвитку законодавства (офіційному юридичному документі). Виокремлення упорядкування законодавства як самостійного напряму нормотворчості зумовлює необхідність його врахування і в діяльності з управління нормотворчим процесом, зокрема, при плануванні нормотворчості на всіх рівнях публічної влади, визначенні та закріпленні організаційно-правових форм здійснення цієї діяльності та її науковому і методичному забезпеченні.
Монографія розрахована як на науковців і викладачів права, так і на практичних працівників, народних депутатів України, державних службовців та службовців органів місцевого самоврядування, політичних діячів, аспірантів, студентів, а також усіх, хто цікавиться питаннями розвитку національної правової системи і законодавства України.
[*] Ющик О. І. Теоретичні основи законодавчого процесу: монографія. Київ: Парламентське вид-во, 2004. 519 с.; Ющик А. И. Диалектика права. Кн. 1: Общее учение о праве (Критический анализ общеправовых понятий). Ч. І. К.: Ред. журн. «Право Украины»; Ін Юре, 2013. С. 396; Ющик А. И. Диалектика права. Кн. 1: Общее учение о праве (Критический анализ общеправовых понятий). Ч. ІІ. К.: Ред. журн. «Право Украины»; Ін Юре, 2013. С. 423.
[†] Теплюк М. О. Теоретико-правові основи введення закону в дію: монографія. Київ: Парламентське вид-во, 2013. 480 с.